Наполеон - киевский вариант

[Сергей Орешин]

Увы

[Krutyvus]

[Krutyvus]

Великое княжество Литовское

Гетьманат

Крымское ханство

Вольныйгород Одесса

Великое княжество Сарматское

[Antonius Block]

Мдя, корона с крестом на гербе Крымского ханства...

[Krutyvus]

Итак, Наполеону зимовать в Киеве не обязательно.

Обязательно разбить побольше русских полков, и оставить осваивать Волынь австриякам, Киевщину и Подолье - полякам, Беларусь - литвинам, Лифляндию, Курляндию и Эстляндию - прусакам, Бесарабию - молдаванам и туркам, Крым - с Турцией в варианте Молдавии но с войском.

При сём ликвидировать крепосничество и взбаламутить народ. На Левобережье агенты Наполеона мутят малороссийское дворянство.

В 1812 году во время похода Наполеона І Бонапарта на Россию Котляревский с разрешения генерал-губернатора Я. Е. Лобанова-Ростовского, сформировал в городке Горошине Хорольского уезда на Полтавщине 5-й украинский казачий полк (при условии, что полк будет сохранён после окончания войны как постоянное казацкое войско), за что получил чин майора.

В АИ такие полки могут воевать на стороне Наполеона.

2. Автономістські прагнення частини українського дворянства

Початок українського відродження традиційно пов'язується з виходом у світ першої частини ”Енеїди” Івана Котляревського (1798) - першого твору нової української літератури, написаного живою народною мовою. Хоча ”Енеїда” була новим явищем української культури, а все ж таки явищем, глибоко закоренілим у минулій епосі - козацькій добі. Сам факт, що Котляревський переодягнув персонажів Вергілія - римських героїв й богів Олімпу - в українські шаровари, вишивані сорочки і свитки, свідчив про тісний зв'язок ”Енеїди” з народною пам'ятю про козацтво.

Пам'ять про козацьке самоуправління найкраще збереглася на тих українських землях у Російській імперії, які користувалися різними ступенями політичної автономії аж до другої половини XVIII ст. - Слобідській Україні (до 1765 р.), Запоріжжі (1775 р.) та Лівобережній Україні (Гетьманщині до 1785 р.). Ця пам'ять проявлялася на двох рівнях. На рівні простого народу, козацькі традиції продовжували зберігатися серед закріпаченого селянства, для якого згадки про козацтво в першу чергу були пам'яттю про бунтівливу Запорізьку Січ з її особливими порядками й нетерпимістю до соціального, національного і релігійного гніту. На рівні нового українського дворянства, потомків козацької старшини, славне минуле України пов'язувалася з пам'яттю про козацьку державу - Гетьманщину.

Колишня козацька еліта в Лівобережній Україні і Слобожанщині стала головним джерелом для постачання діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII - початку XX ст. Майже всі політичні діячі, вчені і письменники цього часу виводилися з козацької старшини. Інкорпорація нащадків старшини у склад російського дворянства не проходила гладко. Довший час нащадки козацької верхівки були в опозиції до імперських реформ. Ця постава була спровокована самим Санкт-Петербургом, який спершу не дуже охоче визнавав права дворянства за козацькою старшиною. З другого боку, українські заможні роди дбали про визнання своїх прав і привілеїв в тому обсязі, в якому ними користувалася польська шляхта. На відміну від російських дворян, шляхтичі були звільнені від обов'язкової державної і військової служби, їх помістя не підлягали державній конфіскації, їх судив лише суд таких самих шляхтичів, як і вони.

Захищаючи свої класові права, українська шляхта водночас відстоювала автономні права України. У 1767 р. відбулися вибори дворянства Росії до комісії для складання ”Нового уложення” (кодекса дворянських прав). Депутатом від дворянства Лубенського полку був вибраний Григорій Полетика, потомок старого козацького роду з Полтавщини. Під час роботи комісії він проявив себе як прихильник автономних прав гетьманської держави. Іншим палким протестом проти російської неволі була ”Ода на рабство”, написана Василем Капністом після введення кріпацтва на Україні. Виходець із дворянської сім'ї з Полтавської губернії, за дорученням групи козацької старшини у 1791 р. він виїхав з таємною місією у Берлін, щоб викласти там свій план відірвання України від Росії і включення її до складу Пруської держави.

Дальший імпульс до свого розвитку українське національне відродження одержало ззовні, завдяки новим політичним й інтелектуальним течіям, які надходили зі Заходу. Французька революція кінця XVIII ст., зліквідувала вищу владу короля і старої аристократії, поширила поняття нації на інші суспільні верстви. Джерелом суверенних прав нації став народ. Організуючим ядром держави стала не правляча династія, а нація у новому, модерному розумінні. Національний характер оголошувався природнім і невід'ємним атрибутом всього народу, а не окремої верстви. Французька модель нації послужила прикладом для наслідування для нових національних рухів, що ширилися на початку XIX ст. в усій Європі - німецького, італійського, польського та ін. Україна безпосередньо зіткнулася з французькими впливами під час Наполеоновських воєн. Сам Наполеон не вступав на територію України. Наступальні військові дії тут вів його союзник - австрійська армія Шварценберга. На початку війни 1812 р. вона завдала поразки російській армії Томашова, яка стояла на Волині. Нове українське дворянство на загал було охоплене проімперськими партіотичними почуттями. Але в той же час воно виявляло менше ворожості до Наполеона, аніж російські дворяни. Воно нічого не знало про плани Наполеона утворити окрему українську державу (”Наполеоніду”), що, однак, не заважало в неодиноких випадках виражати свою симпатію до французького імператора. Дворянин Мочуговський на півдні Полтащини радів з успіхів Наполеона і висловлював бажання, щоб ”Бонапарт зруйнував Росію”; у переяславському повіті один із лідерів автономістів Лукашевич пив за здоров'я Наполеона, а в Пирятинському повіті прилюдно виголошувано тости ”за республіку”.

http://image.ua/111

Другий план передбачав відібрати у Росії українські й литовські губернії, розширити Польщу від Балтики до Чорного моря, захопити Київ, укріпитися на лінії Двіна-Дніпро і продовжувати після цього наступ на Москву. При цьому бралася до уваги і Туреччина, яка мусила скувати російську армію на півдні.

Плани нападу на київському напрямку Наполеон обговорював влітку 1811 року з військовим керівництвом Варшавського герцогства – Понятовським і Сокольницьким. Понятовський, підкреслюючи важливе стратегічне значення території України, наполягав на негайному поході на Волинь і Поділля. Сокольницький пропонував розділити майбутню війну на дві кампанії: під час першої – увійти на територію Правобережної України, оволодіти Києвом, приєднати Лівобережну Україну і відновити Польщу в межах 1772 року, а в другій – кинути всі сили на оволодіння Москвою.

Напередодні війни з Росією імператор особисто присвятив багато часу вивченню історії України, прочитав книгу Боплана, твір Вольтера про похід Карла ХІІ. Для нього навіть зібрали окрему папку з документами, що подавали відомості про стан козацтва та селянства в Україні. Найцікавішим з документів був меморіал, складений на початку 1812 року О.Готерівом – політичним директором міністерства закордонних справ Франції. В ньому пропонувалося утворити незалежну українську державу, яка б складалася з Полтавського та Чернігівського князівств. Козаки разом з кримськими татарами увійшли б до нової держави – «Наполеоніди», що повинна була стати бар’єром на шляху експансії Росії та її претензій на Чорне море.

Одночасно з розробкою військових планів і підготовкою штабом французької армії відкритих військових дій проти Росії з 1811 року французи розгорнули активну розвідувальну діяльність. Розвідка в Україні здійснювалася штабом польської армії і особисто Понятовським, який одержував дані від службовців польських маєтків на Волині й Поділлі. Наполеон був добре поінформований Понятовським про другу російську армію на Волині, про пересування військ у Молдавії до західних кордонів, про перекидання двох дивізій з Сибіру на Волинь тощо.

Одночасно французькі агенти здійснювали диверсійні акти підпалення складів, міст і сіл, що мали стратегічне значення. Так, у червні 1811 року в Києві спалахнула пожежа, яка перетворила на попіл велику частину міста. Тривожні вісті про пожежі приходили з інших губерній. Згоріли Немирів, велика частина Тульчина, Бердичева. Серед затриманих підпалювачів були й французькі агенти та польські шляхтичі, які перебували на французькій службі.

1812 року війська Наполеона підійшли до кордонів України (було захоплено західні повіти Волинської губернії). Українська інтелігенція поділилася на два табори: автономісти висловлювали неприховану радість і надії, що з приходом французької армії буде запроваджено Кодекс Наполеона і Україна стане автономною, а, може, й незалежною державою без кріпосницьких порядків. Так, дворянин Могучовський на півдні Полтавщини радів з успіхів Наполеона і бажав, щоб «Бонапарт зруйнував Росію». У Переяславському повіті один з лідерів прихильників Наполеона – Лукашевич пив за його здоров’я, а в Пирятинському повіті прилюдно проголошувалися тости «за республіку».

Не обмежуючи свою позицію лише словами, радикальні українські кола вдалися до практичних дій. Так, волинський дідич (заможний козак) Чайковський організував козацький загін на допомогу Наполеону.

І все ж переважна частина української шляхти поставилася до приходу Наполеона негативно, не вірила, що він визволить Україну від російського деспотизму. Дворянство найбільше лякала політика Наполеона в Польщі і скасування ним кріпацтва зокрема, тому значна її частина пішла проти Наполеона: давала російській армії рекрутів, жертвувала гроші, постачала продукти. Селяни та козаки теж йшли до армії охоче, сподіваючись таким чином здобути собі волю від панства. В Україні було сформовано близько 70 тис. піших і кінних козаків для боротьби проти Наполеона.

Всі спробиімператора встановити комунікаційні лінії з Москви до південних районів, поширити військові дії на Україну було зірвано рішучим протистоянням російської армії та Калузького, Чернігівського та Полтавського ополчень зокрема. Його поразка в Росії, що стала початком розпаду французької імперії, на тривалий час перекреслила сподівання на кращу долю як польського, так і українського народів.

Итак. Для реализации Киевского плана нужно дать туркам возможность не выйти из войны побеждёнными...

[sanitareugen]

И опять про "Энеиду"...

При всей важности её для формирования украинского литературного языка, она представляла собой "травестию", соединение "высокого" и "низкого" в нарушение правил риторики, что рассматривалось, как остроумная шутка образованного человека. В данном случае "высокое" - Рим, а "низкое" - "малороссийский диалект", так что произведение это говорит отнюдь не в пользу "национальных" устремлений Котляревського, как представителя украинского дворянства, а, напротив, о том, что "национальный стиль" для него предмет осмеяния.

Что до победы турок. Смею предположить, что, исходя из целей Наполеона, в случае, если бы турки не заключии бы мир до 1812 года, он бы не начинал войну, а ограничился бы военными и дипломатическими угрозами, поскольку своего он добился бы без потерь. То есть ни "московского" варианта, ни "киевского".

[Сергей Орешин]

Ну, у Наполеона, кстати, были планы возмутить Малороссию. И в Москве он даже стал собирать сведения о запорожских казаках и И.С. Мазепе. Кроме этого, он интересовался и Пугачевым, и татарским национальным движением. Но в итоге решил, что с императором Всероссийским он договориться может быть и с может, а вот с Пугачевым или с Гетманом - вряд ли. Поэтому и не решил поднимать в России ГВ.

[Гость MX]

Соотношение изменится явно не в пользу Бонапартия. Как и во всякой войне против России, затягивание боевых действий невыгодно ей противникам, а ей напротив на пользу - можно подтянуть сопли почти бесконечные патроны резервы к ТВД...

Есть ли они у России обр. 1812 ? Про бесконечные людские резервы- верно для конца 19- начала 20 в., когда население за счет "демографического взрыва" почти в 4 раза выросло. В 1812 г. у России порядка 40 млн. населения. Т.е. меньше, чем в одной только Французской империи (и сопоставимо с Францией в границах 1792).

Вольныйгород Одесса

Вот она, истинная цель Наполеона ! "...все, что бы ни происходило на свете, старики рассматривали как прелюдию к объявлению Черноморска вольным городом."

[thrary]

Ну, у Наполеона, кстати, были планы возмутить Малороссию. И в Москве он даже стал собирать сведения о запорожских казаках и И.С. Мазепе. Кроме этого, он интересовался и Пугачевым, и татарским национальным движением. Но в итоге решил, что с императором Всероссийским он договориться может быть и с может, а вот с Пугачевым или с Гетманом - вряд ли. Поэтому и не решил поднимать в России ГВ.

Есть фолькбайка, из разряда отряда хоббитских снайперов в битве на пеленорских полях -- которые безусловно были, но на чьей стороне они воевали никто не знает. Так вот, мол малороссийское дворянство обратилось к царю с верноподданической просьбой о том, чтобы сформировать за свой счёт два полка... которые потом будут использоваться по обстоятельствам и ждать прихода Наполеона.

[SergeyM]

В 1812 г. у России порядка 40 млн. населения. Т.е. меньше, чем в одной только Французской империи (и сопоставимо с Францией в границах 1792).

<{POST_SNAPBACK}>

Порядка 50-ти. А франция в границцах 1792 года -пордка 30-ти.

. И в Москве он даже стал собирать сведения о запорожских казаках и И.С. Мазепе.

<{POST_SNAPBACK}>

Он перед походом в Россию и о России сведения собирал. Сильно помогло?

[Krutyvus]

Он перед походом в Россию и о России сведения собирал. Сильно помогло?

Напередодні війни з Росією імператор особисто присвятив багато часу вивченню історії України, прочитав книгу Боплана, твір Вольтера про похід Карла ХІІ. Для нього навіть зібрали окрему папку з документами, що подавали відомості про стан козацтва та селянства в Україні. Найцікавішим з документів був меморіал, складений на початку 1812 року О.Готерівом – політичним директором міністерства закордонних справ Франції. В ньому пропонувалося утворити незалежну українську державу, яка б складалася з Полтавського та Чернігівського князівств. Козаки разом з кримськими татарами увійшли б до нової держави – «Наполеоніди», що повинна була стати бар’єром на шляху експансії Росії та її претензій на Чорне море.

[Сергей Орешин]

BR>Он перед походом в Россию и о России сведения собирал. Сильно помогло? <BR>

<{POST_SNAPBACK}>

Ну, я в том плане, что только оказавшись в Москве Наполеон проявил интерес к восстанию Пугачева и к жизни и деятельности И. Мазепы. Но потом быстро оставил это занятие, решив не начинать разыгрывать эту карту.

[Serbal]

Порядка 50-ти. А франция в границцах 1792 года -пордка 30-ти.

Не знаю, как во Франции, а в России на 1801 год было 36 миллионов населения. Так что на 1812 год- порядка 40 миллионов, всё правильно.

[SergeyM]

Не знаю, как во Франции, а в России на 1801 год было 36 миллионов населения. Так что на 1812 год- порядка 40 миллионов, всё правильно.

<{POST_SNAPBACK}>

Нуозможно 50 млн это на 1815-ый. вместе с Польшей. А фо франции 40 млн нааселения было в 1914-м году, считаете что более чем за век численность населения вовсе не росла? :-)

Но потом быстро оставил это занятие, решив не начинать разыгрывать эту карту.

<{POST_SNAPBACK}>

понял безнадежность этого дела.

[moscow_guest]

понял безнадежность этого дела.

<{POST_SNAPBACK}>

Скорее не решился. Объявить освобождение крестьян было делом реальным, но он сам не захотел, надеясь на соглашение с Александром.

[SergeyM]

Объявить освобождение крестьян было делом реальным

<{POST_SNAPBACK}>

о да, пробирается в деревню Мымрино францзский чиновник, и на языке Бодлера обьявляет пейзанам что они свободны...

[Сергей Орешин]

<!--QuoteBegin-moscow_guest+6.2.2010, 14:40-->

<DIV class=quotetop>Цитата(moscow_guest @ 6.2.2010, 14:40)</DIV>

<DIV class=quotemain><!--QuoteEBegin-->Объявить освобождение крестьян было делом реальным<BR>

<DIV align=right><A href="index.php?act=findpost&amp;pid=240238"><IMG alt=* src="style_images/1/post_snapback.gif" border=0></A></DIV><!--QuoteEnd--></DIV><!--QuoteEEnd--><BR>о да, пробирается в деревню Мымрино францзский чиновник, и на языке Бодлера обьявляет пейзанам что они свободны...

<{POST_SNAPBACK}>

Коллега, не утрируйте. Ведь и в Италии, и в Германии, и в Польше Наполеон проводил в жизнь указы, направленные так или иначе против феодального строя. И понимали ж его! Да вспомните Египет - сколько обращений и манифестов издал Наполеон (и к феллахам, и к мамлюкским "полевым командирам", и к ректорам аль-Азхара)... Кроме того, летом 1812 года и в деревнях, и вармии ходили разные слухи: и то, что Бонапарт пришел в Россию по приглашению царя перебить дворян (сам Александр 1 боится этого сделать), и то, что Наполеон - законный сын Екатерины 2, идущий садится на русский престол и т.д. Наполеон сам, добровольно решил не разыгрывать эту карту!

[SergeyM]

Он делал это на оккупированной и контролируемой территории. Тут у него с этим весьма туго.

Да вспомните Египет - сколько обращений и манифестов издал Наполеон (и к феллахам, и к мамлюкским "полевым командирам", и к ректорам аль-Азхара).

<{POST_SNAPBACK}>

И как с результатами?

Наполеон сам, добровольно решил не разыгрывать эту карту!

<{POST_SNAPBACK}>

И из Москвы он свершенно добровольно отступил

[Сергей Орешин]

Коллега, но ведь Наполеон и вправду не пытался вызвать ГВ в России! А ведь мог, но для этого нужен был, во-первых, альтернативный Наполеон, а, во-вторых, такую операцию надо тщательно готовить, как минимум за год до вторжения

[SergeyM]

А ведь мог

<{POST_SNAPBACK}>

А где он ее в реале разжог? Да и доказательств что мог нема...

[Сергей Орешин]

-><BR>А где он ее в реале разжог? Да и доказательств что мог нема...<BR>

<{POST_SNAPBACK}>

Вот именно: император Наполеон никогда не разжигал ГВ. Но вспомните приснопамятные времена Республики: Майнцская коммуна, ряд восстаний в Северной Италии в поддержку французов, "батавские патриоты" (только не надо говорить, что это все не правда - всюду, куда входила революционная армия, особенно во времена Робеспьера, низшие классы начинали резать высших).

Что касается того вопроса: мог или не мог Наполеон разжечь ГВ в России - это отдельный вопрос. Если хотите, коллега, можете открыть такую тему...

[Curioz]

А фо франции 40 млн нааселения было в 1914-м году, считаете что более чем за век численность населения вовсе не росла? :-)

<{POST_SNAPBACK}>

После всех войн и территориальных потерь в 1815 во Франции было 30 миллионов населения. Фактически рост остановился - 40 млн. во Франции было и в 1900 году...

[Сеня]

Наступление с территории Австрии, чтобы в случае получить в спину? не смешно.